В Украiнi все бiльш актуальною стає проблема дитячих неврозiв. Батьки, вихователі все частіше скаржаться на дитячу знервованість. Що ж насправді їх бентежить? Що ж мають на увазі дорослі під цим поняттям? Звичайно, в поняття дитячої знервованості дорослі включають й звичайну педагогічну занедбаність, й непатологічні, хоча і різко виражені особливості характеру, й самі різні нервово-психічні захворювання.

Насправді, нервова дитина лише та, у якої спостерігаються невротичні стани або неврози.

Розглянемо неврози як форми розладів, що переважно зачіпають вищу нервову діяльність. Вони включають й неврастенію, й істерію, й психастенію, й невроз нав'язливих станів, невроз страху, вегетативний невроз.

Клінічна картина неврозів багатообразна, основними симптомами можна назвати підвищену збудливість, емоційну нестриманість (спалах гніву, роздратування), або навпроти, млявість, апатія, недовірливість, підвищена стомлюваність, безсоння, пригнічений настрій, нав'язливі думки та дії.

Однією з головних причин невроза є непомірна напруга нервової системи, перевтома. Частіше неврози розвиваються на фоні важкої інфекції або ж хронічного захворювання внутрішніх органів.

Велику роль у розвитку неврозу грають різні психотравмуючі чинники: неблагополуччя в сім'ї, важка хвороба близьких, непорозуміння та грубість з боку оточуючих.

Дозрівання нервової системи дитини протікає не рівномірно. Періоди повільного поступального розвитку розмежовуються більш менш різкими «скачками», для яких характерні значні зміни в поведінці дитини- як результат певної перебудови, що відбувається в організмі.Особлива інтенсивність цих змін властива трьом віковим періодам: 3-5 років, 6-9 років і 11,5-15 років. Ці періоди називають критичними. Розглянемо функціонування нервової системи з урахуванням особливостей дитячого віку.

Робота головного мозку є складним співвідношенням двох нервових процесів - збудження та гальмування. Здібність до найбільш ефективного використання гальмування виникає у дитини не відразу. Вона удосконалюється в перебігу життя та постійної взаємодії з навколишнім середовищем. Оволодіння процесами гальмування у дітей відбувається поволі й тому, впродовж всього дошкільного віку, процеси збудження превалюють над процесами гальмування.

Коли дитина приходить у дитячий садок, вона починає освоювати різні форми поведінки в колективі. Дитячу безпосередність змінюють загальноприйняті уявлення про те, що оточує, розуміння дисципліни, дотримання дистанції. У дошкільному віці процеси гальмування стають міцнішими, разом з переважаючою роллю збудження, зростає уміння управляти активним гальмуванням.

Дитячий садок-новий етап у житті дитини, й ступінь підготовленості до нього у кожного різна. Одні легко та швидко освоюються в новій обстановці, процес адаптації проходить безболісно. Інші сприймають зміни, які наступили в їх житті хворобливо, загострено. Це відбувається з малюками, нервово-психічна сфера яких дуже ранима. Вимоги для дитини виявляються надсильним подразником. Ось тут-то й можливе виникнення зриву. Рівень навантажень на психіку збільшується з роками та в будь-якому віці несприятливі обставини можуть сконцентруватися до такого ступеня, що у людини виникає невротична реакція.

З усіх неврозів, в дитячому віці найчастіше зустрічаються неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів.

Неврастенія – хвороба, що виявляється головним чином у різкій збудливості, та разом з цим швидкій нервовій виснаженості. Розвитку захворювання сприяє виснаження нервової системи, яке наступає у результаті перенесених інфекцій (скарлатина, кір, свинка, кашлюк, та інші), удару голови, тривалого перенапруження, дії зовнішніх психотравмуючих чинників, різноманітних перевантажень на головний мозок.

Мимоволі згадуєш про батьків, які в гонитві за нинішньою модою прагнуть навчати своїх дітей, крім загальнорозвиваючої програми дитячого садка, ще й музиці, танцям, фігурному катанню, кінній їзді, іноземним мовам, причому без урахування інтересів та схильностей дитини, а головне - без урахування її можливості справитися без втрат для здоров'я з цим великим об'ємом нових справ та завдань.Ми не проти всебічного розвитку дитини. Але, у кожному окремому випадку необхідно зважити усі «за та проти», проконсультуватися з лікарем. Потрібно напевно знати, чи під силу вашій дитині додаткове навантаження.

Діти-неврастеніки відчувають важкість та стиснення в голові. Вони відчувають головний біль, запаморочення, посилене серцебиття, дратівливість. Настрій у них пригнічений. При виконанні будь-якого, навіть дуже легкого завдання ці діти стомлюються, вередують. Прояви виснаженості настільки виражені, що дитина швидко втрачає здатність слухати пояснення вихователя.

Іншим різновидом невротичних станів є істеричні реакції. У поведінці дітей, страждаючих цим неврозом, звертають на себе увагу підвищена збудливість, часта зміна настрою, схильність до надмірного фантазування та вигадок, різко виражені симпатії та антипатії. Такі дітки відрізняються нестриманістю, бурхливим проявом емоцій. Вони вкрай вимогливі, їм все швидко набридає. Якщо дорослі відмовляються виконати будь-яке їх бажання, вони наполягають на своєму, кричать, падають на підлогу, б'ють ногами.

Діти, страждаючі істерією, часто скаржаться на неприємні відчуття в області серця або інших внутрішніх органів, відчувають страх смерті, просять їм негайно допомогти. Різкий контраст між загальним станом здоров'я та висловлюваними скаргами, швидке зникнення хворобливих проявів при перемиканні уваги породжує у оточуючих думку про таких дітей як про облудників. Треба пам'ятати, що насправді вони зовсім не прикидаються.

Ще один різновид неврозу, що зустрічається переважно у дітей, - нервова анорексія (втрата апетиту). Часто розвивається після необережних жартувань над надмірною вагою дитини. Потяг до їжі пригнічується спочатку з зусиллям волі, а через 2-3 місяці відчуття голоду вже й не виникає. Це захворювання може тривати довгий час та нелегко піддається лікуванню.

У дошкільному віці може розвиватися так званий невроз нав'язливих станів. Нав'язливість виявляється у сфері мислення ( нав'язливі ідеї, уявлення, спогади), в емоційній сфері (нав'язливі страхи), в руховій (нав'язливі дії, вчинки). Явища нав'язливості дуже багатообразні: це або невідступні думки про загрожуючу небезпеку, боязнь зараження, або постукування ногою або рукою, підстрибування кілька разів на одному місці, багаторазове миття рук, повторення яких-небудь звуків і тому подібне Нав'язливі дії є захисним актом, за допомогою якого дитина знімає внутрішню напругу, що виникла у зв'язку з будь-якою нав'язливою думкою.

Що ж слідує за неврозом, які стани частіше зустрічаються у дітей?

Один з них- безсоння. Здорова дитина наприкінці дня відчуває природне стомлення. У клітинах головного мозку розливається гальмування, яке спричиняє готовність до сну й дитина засинає досить швидко. У дітей, страждаючих неврозом, процес засинання часто порушений. Сон неспокійний, неглибокий, тривожний. Можуть прокидатися кілька разів за ніч. Постійне недосипання підсилює виснаження нервової системи. Діти випробовують млявість, розбитість, в перебігу дня хочуть спати. З'являються головні болі. різь в очах, неуважність, посилюється стомлюваність. У зв'язку зі зниженням порогу збудливості у цих дітей легко виникають спалахи дратівливості й гніву.

Іноді проявом невротичного стану є тики (рухи, що періодично повторюються, непотрібні, рукою, моргання, сіпання головою або плечима). Спершу ці рухи можуть бути виправданими, доцільними: довге волосся, незручний одяг. Надалі ці рухи у нервових дітей закріплюються та входять в звичку.

У дошкільному віцi мають мiсце різні прояви упертості. Дуже часто вони пояснюється невмілою спробою дитини продемонструвати свою волю, показати самостійність. Розвиток у трирічної дитини безлічі нових навиків викликає у нього гордість собою та навіть деяке завищене уявлення про свої можливості. З'являється перше «Я сам», з відповідною поведінкою, що зовні виражається в неслухняності та упертості. Це не просто неспівпадіння бажань дитини й дорослого. Діти відмовляються навіть від дуже бажаного, якщо виконання цього бажаного пов'язано з проханням, яке надходить від дорослих. Неслухняність та упертість пояснюються впливом нескладних психологічних механізмів. Дитина наполягає на чому-небудь не тому, що віна цього хоче, а тому що віна цього зажадала. Упертість це захист від впливу дорослих, своєрідний спосіб самоствердження.

Ще один прояв неврозу у детей-довгочасний та стійкий стан страху. Він може виникнути під впливом переляку, при несподіваній зміні звичної обстановки, неладах та сварках у сім'ї, особливо якщо хтось з батьків зловживає алкоголем. Постійний страх перед можливими скандалами в будинку робить дітей боязкими, замкнутими, невпевненими у собі.

У дитячому садку дитина отримує перші учбові навички та творчі уміння. З яким хвилюванням та відповідальністю торкається вона до нових для себе понять, радіє від перших успіхів, турбується та переживає з-за помилок. І дуже необхідний в цих випадках тонкий педагогічний підхід до дитини, знання його психології. Усунення невротичних станiв сприяє подальшому психофiзичному, iнтелектуальному, емоцiйному розвитку дiтей дошкiльного вiку.

Психологічна валіза для батьків - «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

Зовсім не слід:
 змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
 оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
 “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.
Необхідно:
 прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
 Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.
Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
 що знає дитина про себе (прізвище, імя, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
 що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
 що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
 що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.
Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.
* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
* Не бийся без причини.
* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
* Намагайся бути акуратним.
* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.
Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:
• порушена звуковимова;
• обмежений словниковий запас;
• погано розвинений фонематичний слух;
• порушений граматичний лад мови.
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.